Чому вчитися в житті, щоб уникнути помилок в житті?

Чому вчитися в житті, щоб уникнути помилок в житті?

Чому вчитися в житті? Як уникнути помилок в житті? Адже, знав би, де впадеш, соломки підстелив би - народна мудрість, ні відняти, ні додати. Просто і ясно. Але, чи завжди зрозуміло?

Мудрості, вони ж бо і мудрості, тому що не тільки констатують факт, а й повчають, як робити.

У викладачів є поняття, перейняте у медиків: стерильність. Це, коли студент проходить на заняття по курсу дисципліни, приходить на іспит або залік, а в голові стерильність, навіть двійку поставити нема за що.

Особисто я, НЕ ВВАЖАЮ стерильність голови в тій чи іншій галузі знань, пороком. Хіба мало на це може бути причин?

Пороком я вважаю НЕБАЖАННЯ цю стерильність порушувати - НЕБАЖАННЯ ВЧИТИСЯ У МОЄМУ ЖИТТІ. Притому, небажання вчитися в житті не чого не попадя (я сам ніколи це не роблю), а небажання вчитися ЖИТТЄВО важливого.

Бачу тільки дві важливих речі, яким потрібно вчитися в житті: ЖИТТЯ і ПРОФЕСІЯ.
Інше все: це вже, як кожному подобається, до чого відчувають прихильності мізки і душа.

Професія - тут, здавалося б, все зрозуміло, як божий день. Подобається вона тобі чи ні, але ти її зробив або тобі зробили її, неважливо, джерелом добування хліба насущного.

Що може бути огидніше на роботі серед людей, ніж людина, роками, день у день, що робить одні й ті ж помилки? Тобто, людина не бажає вчитися в життя своєї професії.

І сміх, і презирство викликає людина, яка в житті, раз по раз, наступає на одні і ті ж граблі. Тобто, не бажає вчитися в життя навіть на власних помилках.

Коли вже, вчитися на помилках інших розуму не вистачає або вважає нижче своєї гідності, що, в принципі, одне й те саме.

Вчитися в житті не хоче один, а страждають всі

Та й бог з ними, здавалося б: кожен живе, як він хоче, в міру своїх домагань і здібностей. Нам то, що за справу, скажіть ви: Ми не такі, і нас це не стосується.

Якщо скажете, то і помилитеся, збреше собі, спотворите правду.

ХІБА мало навколо нас людей, яким, що в лоб, що по лобі !? А також, по інших частинах тіла, мізків і душі. Б`є життя, б`ємо ми, сам себе б`є: а віз і нині там. Ці люди кругом: на роботі, вдома, в інтернеті. Змушують нас за себе працювати, змушують через них нерви мотати, псують і собі і нам життя.

Я такий, який я є, - кажуть вони. Ось спасибочки, а нам те, що, від цього легше? Може, напряжёшься чуть-чуть, і станеш краще, НІЖ ти є - будеш чогось навчатися в життя. Заради власне блага і нашого блага !?

А пихи то, а гонору, а зарозумілості, а й не тіні сумніву в своїй нікчемною суті: небажання ні чого вчитися в життя. Вони ще й нас повчають на кожному кроці: нас вчать жити. Було б смішно, якби не було огидно.

Ну, правильно, ми то пішли далі, нас життя багато чому навчила і вчить. Наприклад: розумний не той, хто себе таким вважає, а той, хто в цьому постійно сумнівається і перевіряє, а розумний чи я.

Обізнана людина не той, який вважає, що він все знає, а який слідом за мудрецем зрозумів: Я знаю, що я нічого не знаю. І так далі.

Ми-то пішли і йдемо далі: ми вчимося кожен день, як першокласники. А вони НІ. У них, стоп машина: втовкмачили собі в голову пару десятків обивательських істин, жлобів умовиводів.

Або десяток псевдонаукових вивертів якогось доморощеного психолога, який на двох пальцях їм пояснював все істини світобудови. І все: Слухайте мене і тремтіть, почуйте голос МОЄЇ істини. І спробуй, доведи йому (їй), що він дурень (дура).

Невігластво і тупість - вони, крім усього іншого, консервативні, статичні і агресивно - це їх невід`ємні властивості.

А соломка, що? При нашій складному житті, коли ми робимо помилки майже на кожному кроці, її треба розкладати по колу навколо нас. Все одно, будь ти хоч семи п`ядей у чолі, так як-небудь впадеш.

І, до речі, падаємо то ми частіше, ніж вони, стерильні. Тому що, ми РОБИМО щось, а вони зображують діяльність, стоячи на місці. Не помиляється той, хто нічого не робить. А їм, навіщо робити нове, - вони вже всього досягли. (Ну, так вони вважають.)

Але, що характерно, і що втішає: чим більше вчишся в житті і у житті, тим все менше і менше соломки треба. Та й непристойно, з віком, як-то падати. У всякому разі, явно, з усього маху, і, як то кажуть, прямо на п`яту точку.

А ви що вважаєте за краще, пані та панове, Пані та панове? Вчитися в життя, або: Так скільки ще вчитися можна !?